Наша гордість

Його ім'ям було названо школу

Герой – односельчанин /Files/images/фото12.jpg
Дубрівний Петро Савелійович
Народився 18 травня 1911 року в селі . Там же закінчив початкову школу, з 10 років почав працювати . В 1931 році сім’я Дубрівних переїхала в Щербинівський совхоз.там Петро Савелійович став працювати бригадиром тваринницької ферми .В 1933 році був призваним до рядів Червоної Армії. Служив рядовим 1-го конно-козачого артилерійського полку. Післі успішного закінчення строкової служби повернувся в рідне село .
З вересня 1941 року учасник бойових дій. Мав два поранення. З 1942 року командир орудія. В числі перших Дубрівний приймав участь у форсуванні річки . В боях по утриманню та розширенню плацдарма на правому березі річки Дніпра спалив два середніх танкапротивника та знищів близько 40 німців. З 3.02.1945 року під сильним артилерійським мінометним вогнем та бомбордуванням він один з перших переправився по льоду через річку Одер і вогнем свого орудія допомогав пехотинцям зайняти плацдарм на березі річки.
З спогадів Героя :
« Це було на річці Одер, в битві за місто Гаргаш. Переправившись через Одер, оточений приціл залившився один на цьому березі річки. Ми намагалися переправитись непомітно , але це нам не вдалось, тому поки інші переправлялись нам необхідно було прикривати їх і триматись на сомоті.З чотирьох нас залишиль лише двоє, все це відбувалося в ночі , тому я не одразу помітів , що я залишився один.Ніч нічого не видно , я відстрілювався на вгад, по спалахам від вистрілів ворожих танків. Звичайно було дуже страшно, але дотримався до приходу наших військ. За цей бій мене нагородили Орденом Бойового Червоного Прапорабуло і присвоєно звання Гороя Радянського Союзу, мої товариші отримали це звання порсмертно .Я і моя машина дійшли до перемоги. 2 травня ми вже були в Берліні. Я відчував ,що кінець війни дуже близький, тому всі снаряди які в мене залишились я відстріляв по Рейхстагу. В день Перемоги хто плакав, хто співав від радості, хто проклинав Гітлера та розпочату ним війну. Але нам було радісно ,що саме страшніше для нашої Батьківщіни позаду, ми знову будемо жити під мирним світлим небом».

Наше село в годы Великой Отечественной войны/Files/images/PICT0048.JPG

.Три поколения наших соотечественников выросли без войны. К счастью мы , поколение 21 века знаем о войне из книг и видеофильмов, но память о тех, кто подарил нам мирную жизнь и независимость не умрет , и не сотрется во времени .
В Зарянской ОШ ведется постоянная работа по увековечиванию памяти о тех , кто видел все ужасы военного времени.
В 2007 году в нашей школе была организована музейная комната . Под руководством учителя истории Калиниченко С.В. работает поисковый отряд ЮНИСТОР. Члены поискового отряда собирают материалы о истории своего села. Так, членами отряда ЮНИСТОР была составлена летопись с.Заря в период Великой Отечественной войны 1941-1945г.
Зарянцы встретили войну в 1941 году вместе со всей страной. Тогда наш поселок назывался Щербиновским совхозом. Из села на фронт ушло более двухсот человек. Осенью 1941 года, село было оккупировано. Немецкий штаб и солдаты стояли в соседнем селе Николаевка (сейчас . В Заре был оставлен немецкий комендант, который следил за местным населением. Были в селе и полицаи из местных. Немцы приходили в село для грабежа. Было сожжено две животноводческие фермы. А также угоняли молодежь (14-17 лет) для работы в Германию. На сегодняшний день известны фамилии пятерых девушек-остарбайтеров:
• Шайнога Мария Григорьевна
• Сидорова Клавдия Иллинична
• Митрохина Софья Федотовна
• Найда Екатерина
• Дурманова Татьяна
Судьба последних двух девушек неизвестна.
Сражаясь на фронтах, погибло 78 односельчан , около 20 из них считаются безвести пропавшими..
Из воспоминаний Зинец Татьяны Ксенофонтовны, жительницы села, 1912 года рождения:
«Фронт проходил в западной части села, там, где сейчас находится сельское кладбище. Наши войска стояли в селе около месяца, раненых распределили по домам. Местные жители оказывали посильную помощь. Ухаживали за ранеными. На моих глазах погиб советский разведчик. Вначале его похоронили возле старой конторы. Затем его прах перенесли в с.Романовку. Имя погибшего неизвестно. Когда немцы отступали, они выгоняли всех, кто был в домах. и стреляли. Мы прятали детей в овраге за селом. Несколько детей были убиты.»
Освободили село в 1943 году. В освобождении села участвовали воины 315 стрелковой дивизии генерал-майора Д.С.Курапатенко из 63 стрелкового корпуса 51 армии Южного фронта (командир корпуса генерал-майор П.И. Буторин, Командующий армией генерал-лейтенант Я.Г. Крейзер, командующий фронтом Ф.И.Толбухин). В освобождении села принимали участие и односельчане: Найда Григорий Степанович, Найда Андрей Денисович, Найда Василий Денисович, Ляшенко Степан Семенович.
И каждый, оставшийся в живых, стремился внести посильный вклад в освобождение родного села.


Военная страница в истории села навеки запечатлена в мемориальном комплексе, который был сооружен в честь 40 летия победы над фашистскими захватчиками в 1985 году. На стелле высечены имена 48 односельчан, погибших на фронтах Великой Отечественной войны.

Кiлькiсть переглядiв: 184

Коментарi